В гості до Парашки

Для залюбленого в гори брак часу - не перешкода. Навіть при найвищому темпі ділового життя завжди знайдеться пауза «для душі» тривалістю бодай в один день. І її можна присвятити приємній прогулянці одним із не надто віддалених карпатських кряжів. Найвища вершина Сколівських Бескидів - гора Парашка, або Параска (1268 метрів) - загалом відповідає вимогам до подорожі тривалістю в один світловий день. Особливо, якщо ви впевнено почуваєтеся в горах, можете тримати стабільний темп руху і вмієте правильно розподілити власні сили на весь маршрут.

Отже, найкраще розпочати пішу частину мандрівки з районного центру Сколе (Львівська область). Автобусне та залізничне сполучення цим містечком налагоджене останнім часом дуже добре. Мандрівники з інших областей, природно, повинні врахувати затрати часу на добирання до Сколе.

Та ось ви вже на залізничному вокзалі столиці Бескидів. Тепер головне - без помилки втрапити на стежину, яка приведе до мети. Для цього долаємо пішохідний міст понад коліями, проходимо неповну сотню метрів до траси Київ-Чоп, перетинаємо її і, повернувши ліворуч, ідемо ще приблизно двісті метрів. Минаємо паркінг ТІРів (праворуч) та АЗС (ліворуч, на іншому боці траси) і опиняємося перед синім вагончиком з абревіатурами «МАЗ-КАМАЗ» та хвірткою у паркані перед ним. Вважайте, що ви вже на маршруті: саме тут починається стежка, яка, огинаючи вагончик, досить стрімко підіймається уздовж схилу, понад ставком, та виводить на широку галявину. Тут стежка майже непомітна у траві, тому для певності слід скористатися місцевими орієнтирами. Рухаючись у напрямку схилу на другому боці поляни та маючи за спиною і дещо праворуч сталеву опору високовольтної ЛЕП, через пару десятків кроків зауважимо смугастий стовпчик межі лісового угіддя (трішки ліворуч), а майже перед очима - прогалину поміж заростями ліщини і ледь помітну стежину. Це і є шлях нагору. Якщо відразу на нього не втрапити, то продирання схилом угору крізь хащі смерекового сухостою можна розглядати як неодмінний «бонус» до запланованої подорожі.

Слід відразу відзначити, що маршрут промаркований темно-вишневими смугами та жовтими ромбами на стовбурах дерев обабіч стежки. А це відчутно полегшує завдання з вибору подальшого напрямку руху на нечисленних роздоріжжях. Перший підйом доволі стрімкий, він виводить на ребро одного з відрогів масиву Парашки. Подолавши метрів триста перепаду між висотою розташування міста Сколе та місцем виходу на кряж, далі піднімаємось доволі плавно і майже непомітно, лише час від часу маючи на шляху крутіші схили. Зате з’являються інші перепони - у вигляді численних лісових завалів.

Приблизно через дві з половиною години мандрівки виходимо на відкриту місцину, звідки видно панораму кряжа, замкненого з правого краю вершиною Парашки. А ще через 30–40 хвилин стежина виводить на траверс самого хребта. Якщо стати обличчям до Парашки, то дещо ззаду і ліворуч залишається гора Корчанка (1178 метрів), «увінчана» ретрансляційною станцією (добрий орієнтир в разі сумнівів щодо напрямку руху). Далі стежка прямує через вершини Оброслого Верху (1170 метрів) та суміжних пагорбів і, огинаючи зліва Тимків Верх (1228 метрів), виводить до підніжжя найвищої вершини масиву. Уздовж шляху - численні напівзасипані траншеї, окопи, бліндажі і вирви, які залишилися від ІІ світової війни...

Ще 10–15 хвилин - і виходимо до хреста, встановленого у 1999 році місцевою молоддю на вершині Парашки. Буквально кроків за 70–80 перед нею маємо можливість отримати відповідь на запитання: звідки у гори така назва? На здоровенному камені - мармурова табличка, яка гласить, що «у 1015 році тут була вбита і похована донька древлянського (очевидно, князя - ред.) Святослава Параскевія», і з того часу гора носить її ім’я.

В середньому підйом займає до чотирьох годин, а спуск - майже три, загальний шлях складає близько 30 кілометрів, перепад висот між Сколе та вершиною становить близько 850 метрів.

Джерело інформації: www.karpaty.net.ua